Вони працють, виїжджаючи у віддалені села, які були під окупацією. Приходять додому до потерпілих, котрі внаслідок пережитих знущань і катувань від російських військових, відмовляються виходити на вулицю.
Привозять гуманітарну допомогу тим, хто її справді потребує. Передають її особисто в руки. Дивляться в очі. Тримають за руку. Вони – поруч.
Психолог Наталія Поцeлуєва розповідає про свою роботу з жінками, які пережили окупацію навесні:
Часто в своїй роботі я стикаюся з небажанням людей говорити про страшні події. Вони говорять: «Я про все забула», «Цього не було», «Я не хочу про це говорити».
І часто в містах, куди ми приїзжаємо з проєктом Assisto, я чую: “Вам би тільки все розворушити”, “Тільки почала забувати і нормально жити, знову мне в повернули в жахи”, “Мені не потрібний психолог, зі мною все ок”.
І думають люди, що психолог – це такий допитлий садист, якому хліба не дай, а дай познущатися над людьми.
Дійсно, це звичайна людська реакція на щось страшне – викинути його із свідомості, стерти, забути.
Якщо є вхід, обов‘язково повинен бути вихід.
Якщо вас нудить, то поки не вирве, легше не стане.
Якщо запаяти кришку чайника і поставити його на вогонь, що відбудеться?
Я думаю ви всі розумієте, – він вибухне.
Так і з пам‘ятю: можна запхати травматичні спогади глибоко, але «мозг буде нудити до тих пір, поки він від цього не позбавиться», іншими словами «не вибухне» в зовсім незручний для цього час.
І тоді, наче все з людиною добре, живе собі в безпеці, в любові і злагоді, а її починають мучити нав‘язливі нічні жахи чи флешбеки, чи панічні атаки, чи неконтрольована агресія чи ще якісь негаразди.
Для мене фраза «я зовсім не пам‘ятаю» завжди є дзвіночком для підвищеної уваги до минулого людини.
Тому що для того, щоб повернути сьогоднішній день, нам потрібно відпрацювати минуле і його переосмислити.
Цілодобова безкоштовна “гаряча лінія” психологічної підтримки для жінок, які пережили окупацію:
0 800 300 166
Дякуємо нашим партнерам Україна для Христа за можливість допомагати нашим підопічним.

